Зараз таке дивне життя…
Спочатку ти засмучуєшся через те, що випхався у свій вихідний поглянути кобилу перед заплідненням, як було – невмита, нечесана, у недолугих штанцях, що єдині залишилися умовно чисті після бурхливого робочого тижня, а там привезли на дослідження ще одну кобилу і в неї такий чарівний власник – а я не при параді! Та ще та падла, встигла з четверга, коли її дивився їхній ветлікар, овулювати і виростити жовте тіло, і власник сказав, що мабуть вже пізно для лоша, і він спробує наступного року…
Ну таке прямо горе.
А потім бац, відкриваєш телефона, а там шість прильотів в Ніко і ще в Кропивницький, і подруга довго не відповідає, і поки ти на все це дивишся, бац, ще й до Одеси.
І ранкові смутки зникають, що туманна ранкова димка, лишаючи по собі клаптики сорому «як це все не на часі» , подиву «це не може бути зі мною» і ще чогось без назви «як я буду про це з годом розповідати?»
Якось буду, а щоб не забути зроблю цей запис, бо час має властивість стерти да викривити спогади. Хочу окремо зауважити, що все подальше – не є якимось глибоким аналізом, звітом професійного аналітика, чи щось таке в тому ж дусі. Це просто мої думки щодо всього назараз)
Україна не підписала договір про зерно з росією. Вона підписувала договір з Туреччиною та ООН, а Туреччина і ООН – з росією. Тобто, коли орки шмаляли ракетами по Одесі, вони дулі крутили не нам, а Ердогану особисто. Та сама терористична тактика, яка вочевидь не працює в Європі і Україні, але дуже легко подається як перемога на внутрішньоросійському інформаційному ринку. Мовляв, нас не примусили створити умови для уникнення голоду у світі, це був черговий «жест доброї волі», а ось нацистів ми продовжуємо нищити….
Це мене наводить на такі думки:
1. Як варіант, у внутрішньому просторі росії таки назріває суттєве невдоволення війною в Україні, що рфія черговий раз вдається до кроків, що погіршать її позицію на зовнішньополітичному полі, аби створити хоч якусь подобу «перемог»
2. Як інший варіант, вони розраховують видати виставу «ми не трогаєм кораблі, а про порт ми не договарівалісь!» як спробу зупинити продаж зерна з України (бо зрозуміло, що йти до порту, в який може прилетіти, навіть за умов що по дорозі не стріляють бажаючих буде не багато). Це треба буде ще якось продати африканським країнам, де зараз активно працює російська пропаганда про злу Європу, ще не дає добрій Росії Африку годувати. Натомість, європейська дипломатія буде теж передаватиме свій погляд на це все, бо якщо щось будуть тікати не до доброї росії, а до злої Європи.
3. Дуже цікава яка буде реакція Китаю, що закликав до миру і все таке, після такого кульбіту. Не те що це нам на щось вплине – ні. Чи Китаю до миру, чи то рептилоїди з Альфи-Центавра, але єдиний варіант України вижити – це битися до ти, поки не повернути назад всю територію. Но все одно цікаво.
4. Можна закочувати очі і крутити дулі, але продаж зерна потрібна, в першу чергу, нам. Це гроші, податки, це майбутня посівна і все таке. Це склади, куди можна скласти новий врожай, та фермери, що мають за що жити. Сидіти на зерні і чекати коли в нього щось прилетіть план сильно так собі.
Що ж, подивимось що буде далі, хоча вистава так собі і попкорн не найкращої якості.
П.С. З офіційного повідомлення одеської влади:
Отдыхающие на пляже наблюдали, как работает наша ПВО, так сказать, "из первого ряда".
Надеемся, попкорном никто не подавился.
https://t.me/dumskaya_net/41370
П.П.С ніщо так не піднімає настрій, як читання типу українських кремлівських каналів, які ще вчора верещали про велику дипломатичну перемогу росії щодо зерна, а зараз або мовчать, або везуть щось геть з дуба впавше про постріли в Одесі))))
П,П,П,С а слухати говорячу голову міннападу - це просто пісня! Слухаєшь і прямо таки - вау, кажуть, в нас зброї і все таке замало, а тут 260 літаків! Мульон танків! Три мульоні гвінтокрилів))) і ще щось залишилось)